О КОМПАНИИ БУХГАЛТЕРИЯ СТРАХОВАНИЕ юридичні послуги, реєстрація, реорганізація, ліквідація, злиття, приєднання, поглинання, поділ, рішення, засновник, учасник, юридична особа, статут, філія, представництво, дочірнє підприємство, посадова інструкція, ліцензія, судове рішення, спд, зовнішня реклама, працевлаштування іноземців, судовий захист, претензія, позовна заява, представництво інтересів, судовий захист, господарський суд, оскарження, стягнення дебіторської заборгованості, дебіторська заборгованість, арешт майна, зовнішня реклама, патент, інтелектуальна власність, виконання рішень, виконавче провадження, інвестування, торгова марка, договір, абонентське обслуговування, борг, моральний шкода, спір, тов, зат, ват, пп, підприємство, товариство
УСЛУГИ СТАТЬИ КОНТАКТЫ





Особенности сделок с недвижимостью:
На рынке недвижимости Украины неспокойно, и такое положение не дает нормально спать его участникам. Свою лепту в нарушение спокойного сна участников сделок с недвижимостью, естественно, внесли новые Гражданский и Хозяйственный кодексы (ГК и ХК соответственно)...
Законное вымогательство:
Красивое слово "гринмейл" пока что практически не употребляется в украинских предпринимательских кругах. Практика "финансового", "корпоративного шантажа" или "экономического террора" не чужда отечественному бизнесу...
Ринок цінних паперів і інвестиції:
Розвиток світових фінансових ринків веде до значної концентрації капіталів навколо світових фінансових центрів. Ця тенденція розширює можливості використання тимчасово вільних коштів...



Статьи и публикации » Захист власності фізичних та юридичних осіб в Європейському суді з прав людини



Рум'янцева В. (спеціаліст Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції України)

Захист власності фізичних та юридичних осіб в Європейському суді з прав людини


Журнал "Право України"


Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини (далі — Конвенція) була підписана 4 листопада 1950 р. в Римі десятьма європейськими державами. Відтоді вона стала фундаментом усього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав людини, її законних інтересів та потреб, відправною точкою на шляху цивілізованих європейських держав до втілення в життя загальнолюдських цінностей.

На сьогоднішній день 45 країн ратифікували цю Конвенцію. Верховна Рада України ратифікувала її 17 липня 1997 p., a 11 вересня 1997 р. вона набула чинності для нашої країни. Тепер кожен, хто перебуває під юрисдикцією України, після вичерпання всіх національних засобів правового захисту і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні, має не лише право, а й реальну можливість звернутися до Європейського суду з прав людини (Франція, м. Страсбург) за захистом своїх прав та свобод, проголошених в Конвенції та додаткових протоколах до неї. Під поняттям «вичерпання національних засобів захисту» слід розуміти звернення заявника до всіх судових інстанцій держави, включаючи касаційну інстанцію — Верховний Суд України. Таким чином в практичне життя впроваджено ч. 4 ст. 55 Конституції України: «Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна».

З 1997 р. (з моменту набуття чинності Конвенцією для України) до Європейського суду з прав людини звернулось близько 8 тис. осіб зі скаргами на порушення в Україні прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав і основних свобод людини. З них зареєстровано близько З тис. заяв, сім справ розглянуто щодо суті та прийнято рішення, за однією справою досягнуто дружнє врегулювання.

Ратифікувавши Конвенцію про права людини 17 липня 1997 p., Україна визнала не лише право на «мирне володіння майном», а й згідно із

положеннями ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції визнала право на звернення фізичних та юридичних осіб до Європейського суду з прав людини за захистом своїх порушених прав та охоронюваних Конвенцією свобод, пов'язаних з реалізацією права власності.

Основною метою ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів».

Включення права мирно володіти своїм майном в Європейські стандарти з прав людини з самого початку мало багато проблем в розумінні цього права. Захист права власності не був закріплений у Конвенції в її початковому варіанті, прийнятому в 1950 р. Це було зроблено у Першому протоколі до Конвенції, підписаному 20 березня 1952 р. Після його підписання положення ст. 1 Протоколу № 1 створили фактичні юридичні передумови для захисту не просто права «мирного володіння майном», а й права власності як такого.

На відміну від більшості положень Конвенції, ст. 1 Протоколу №1 захищає права не лише фізичних, а й юридичних осіб, наприклад, компаній. Цей аспект даної статті має важливе значення, оскільки економічна система держав-учасниць Конвенції заснована на праві приватної власності й праві вільно створювати такі економічні одиниці, як «юридичні особи»: неурядові організації, релігійні органи, засоби масової інформації та ін.


 

В основу ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції покладено два особливих рішення — «Маркс проти Німеччини» та «Спорронг і Лоннрот проти Швеції». У рішенні у справі «Маркс проти Німеччини» визначено мету ст. 1 Протоколу № 1 — визнання права будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

У рішенні у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» визначено основні вимоги стосовно застосування ст. 1 Протоколу №1 щодо захисту права власності (Sporrong and Lonnroth c.Suede of 23 September 1982, Series A, № 52, paragraph 61). Як встановив Суд, положення ст. 1 Протоколу № 1 передбачають такі правила захисту права власності: перша норма, виражена в першому реченні першого абзацу, має загальний характер і встановлює принцип безперешкодного користування майном, друга норма, зафіксована в другому реченні того ж абзацу, регулює випадки позбавлення власності, встановлюючи певні умови, у третій нормі, що зафіксована в другому абзаці, за держа -вами-учасницями визнається право контролю над володінням власністю відповідно до загальних інтересів та право на запровадження законів, необхідних для цього.

Відповідно до прецедентно! практики Суду, поняття «майно» включає в себе, як «фактичне майно», так і майнові цінності, в тому числі боргові вимоги. Питання про майно виникає тільки тоді, коли особа може претендувати на відповідну власність, тобто мати на неї право. Саме по собі право на майно може розглядатися за змістом ст. 1 Протоколу № 1, якщо таке право буде конкретним, належним чином визначене у заявах, які подаються до Європейського суду з прав людини.

З іншого боку, положення ст. 1 Протоколу № 1 не гарантують жодного права на те, щоб стати власником того чи іншого майна. Права в сфері користування власністю не можуть бути абсолютними, а тому можуть бути обмежені державою.

Так, право на індексування заощаджень громадян не гарантується як таке ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції. У рішеннях «Рудзинська проти Польщі», «Трайковський проти колишньої югославської республіки Македонії», «Гайдук та інші проти України» Суд відзначив, що зазначена стаття не встановлює для держав загального обов'язку щодо проведення систематичного індексування заощаджень для виправлення згубних наслідків інфляції та збереження купівельної спроможності вкладених коштів, і заявники не є жертвами порушення державою щодо них ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, оскільки вони не претендували на свою реальну власність (тобто кошти, які були фактично покладені заявниками в банк, незалежно від їхньої теперішньої реальної вартості), а претендували на отримання благ (компенсаційні виплати), на які вони не мали права на той момент, оскільки це не було передбачено законодавством

про компенсацію. Отже, виплати з компенсаційних рахунків не потрапляють під дію ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що не існує ніякого володіння власністю до тих пір, доки особа не може заявити про своє право власності. «Заявления права» може означати «володіння майном», про яке йдеться у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку.

Для того щоб довести, що втручання у право власності відбулося, необхідно показати, що гарантії захисту, передбачені ст. 1 Протоколу № 1, було порушено.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

На сьогоднішній день стосовно України Європейським судом з прав людини винесено лише одне рішення, в якому констатовано порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції — рішення від 25 липня 2002 р. у справі "Совтрансавто-Холдинг " проти України.

У цій справі Суд визнав порушення ст. 1 Протоколу № 1 (право на мирне володіння майном), бо спосіб, у який проводився та закінчився судовий розгляд справ, як і ситуація невпевнено-


 

сті, якої зазнав заявник, порушили «справедливу рівновагу» між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право заявника на повагу до його майна. Як наслідок, держава не забезпечила виконання свого зобов'язання гарантувати заявникові ефективне користування своїм правом власності, як передбачає ст. 1 Протоколу № 1. Крім того. Суд зазначив, що несправедливий характер провадження у цій справі мав прямий зв'язок із правом заявника на повагу до його майна. Численні випадки втручання в судове провадження у цій справі українських органів державної влади на найвищому рівні є такими, що суперечать поняттю «безсторонній і незалежний суд» в сенсі §1 ст. 6 Конвенції, а також відображають брак поваги до самого функціонування судової гілки влади.

Посилаючись на ст. 1 Протоколу № 1, заявник (російське акціонерне товариство міжнародних перевезень «Совтрансавто-Холдинг», створене у 1993 p., знаходиться у Москві) скаржився, що внаслідок реєстрації Луганським міським виконавчим комітетом незаконних рішень товариства «Совтрансавто-Луганськ» його акції були знецінені, у зв'язку з чим він втратив контроль над діяльністю та майном останнього. Він також стверджував, що компенсація, яку він отримав внаслідок ліквідації підприємства «Совтрансавто-Луганськ», не відповідала частині капіталу, що була у його власності спочатку (у період з 1993 р. по 1997 р. заявник володів 49 % акцій українського ВАТ «Совтрансавто-Луганськ»). 2 жовтня 2003 р. Європейським судом з прав людини винесено окреме рішення щодо справедливої сатисфакції у цій справі, за яким уряд України має сплатити компанії «Совтрансавто-Холдинг» протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до § 1 ст. 44 Конвенції, наступні суми:

—  500 000 євро (п'ятсот тисяч євро) як відшкодування за матеріальну шкоду, 75 000 євро (сімдесят п'ять тисяч євро) як відшкодування за моральну шкоду;

—  50 000 євро (п'ятдесят тисяч євро) як відшкодування судових витрат.

Дане рішення ще не набуло статусу остаточного, оскільки компанія-заявник звернулась до Великої палати з клопотанням про його перегляд.

На сьогоднішній день прецедентна база Європейського суду дозволяє вивчати сферу застосування ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка є однією із найбільш застосовуваних статей.

За предметом звернень ст. 1 Протоколу № 1 тісно пов'язана з іншими статтями Конвенції, наприклад, із ст. 6 (право на справедливий судовий розгляд), ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), ст. 14 (заборона дискримінації), ст. 13 (право на ефективний засіб правового захисту).

Прецедентне право Європейського суду в сфері застосування ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції ще розвивається, і в майбутньому, з огляду на збільшення кількості розглянутих справ у національних судах, зростатиме й кількість звернень до Європейського суду з прав людини. У зв'язку з цим необхідно вчасно сприйняти принципи здійснення правосуддя в рамках європейської системи права і не допустити створення негативної прецедентно!' бази щодо стану дотримання положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини в нашій державі. Саме тому національним судам та державним органам необхідно приділяти більше уваги законному, об'єктивному та справедливому розгляду справ, пов'язаних із порушенням майнових прав фізичних та юридичних осіб.


Корпоративные
правоотношения
Юридическое обслуживание
предприятия
Консультация
Судебное и исполнительное
производство
Регистрация предприятий
Подготовка документов
для самостоятельной
регистрации предприятия
Прекращение деятельности
предприятия
Другие услуги
Транспортное страхование
Страхование имущества
Медицинское страхование
Страхование ответствненности
Страхование грузов
Страхование сельхоз рисков
Базовый пакет
Пакет стандарт
Оптимал
Бизнес квартал
Элит квартал
От консультации относительно выбора банка до сопровождения Ваших интересов вплоть до получения результата!



КОНТАКТНАЯ ИНФОРМАЦИЯ

г. Киев, ул. Рогнединская 4,
офис 22, 3 этаж,
тел. 223 46 91; 223 46 92
E-mail: office@ur.com.ua


гадания и мистика
Бизнес
от А до Я
    Бюро переводов
Недвижимость
г. Киева
Банк
Украины
Мобильная
связь
Еженедельная
газета


Установка кондиционеров Rambler's Top100 Каталог юридических фирм, юридические услуги, семинары, форумы, вакансии для юристов

META-Ukraine